Олег Скрипка: «Я продовжую дозрівати, як добре вино»

Ганна ПАНАХНО

05.02.2019 7 views

 

Олег Скрипка — фундатор української рок­музики, незмінний лідер гурту «Воплі Відо¬плясова», який активно рухає її вперед вже понад 30 років. Напередодні різдвяного концерту «Щедрик» Олега Скрипки з НАОНІ ми поспілкувалися з музикантом про те, чого його навчили французи на початку 90¬х, для кого «ВВ» співають за кордоном, чому вініл завжди буде у тренді і як виглядає місце, де він відчуває себе вдома.

Від парубка з Півночі до шляхетного француза

Як на вас вплинуло місце, де росли? Дитинство — важливий час для формування особистості?

— Всі місця, у яких ми опиняємося, завжди впливають на нас. Я народився в Таджикистані. Люблю азійську кухню, східну музику. Виріс на Півночі, тому дуже люблю сніг, зимові види спорту. Вчився і почав співати українською саме в Україні. Професійним музикантом став вже у Франції. Дитинство формує не стільки особистість, скільки комплекси, стиль поведінки. А особистість складається набагато пізніше. Думаю, як особистість я сформувався років у 17—20, а сьогодні продовжую дозрівати, як добре вино. 

Опишіть ситуацію, за якої хлопець із мріями про науку потрапив на сцену. Це втілення давньої ідеї чи щасливий випадок?

— Скоріше за все, я був вже народжений і створений музикантом, мені тільки потрібно було це зрозуміти. Придумав якусь мрію, хотів стати науковцем, а потім вчасно збагнув, що люблю музику й хочу нею займатися. І порозумнішав. Як особистість я розкрився саме в музиці.

Життя у Франції на початку 90­х залишило свій слід на вашому світосприйнятті? Як згадуєте той період сьогодні?

— Так, думаю, за складом мислення, мотивацією, способом спілкування я, мабуть, частково француз. Ця країна на мене дуже вплинула. Як було в Радянському Союзі: система — це головне, а людина — просто маленький гвинтик у ній. Французи навчили мене тому, що можна розробляти якісь плани на майбутнє, а потім поступово рухатися і втілювати їх. Це чисто європейський підхід. Франція дійсно моя друга батьківщина. У мене там багато друзів, я маю багато сентиментів відносно цієї країни й велику повагу до неї. Тим паче зараз вона переживає непрості часи, такі ж, як і Україна. Ми в цій біді — союзники і соратники.

Повернення додому було важким випробуванням чи зануренням у рідне та комфортне?

— Розрив із Францією, з французькою людиною був дуже важким. А повернення відбулося природно. Тим паче наприкінці 90-х років був такий український ренесанс! Було відчуття, що скоро все стане краще, відчувався економічний, культурний розвиток. На цій хвилі я повернувся до України.

А могли б сьогодні повернутися до Франції?

— Зараз набагато складніше зірватися й кудись поїхати. У мене в Україні робота, родина, дім, мої друзі, колеги. Зараз це неможливо.

Як «ВВ» вдалося так швидко завоювати любов всіх і кожного? Адже після повернення гурт карколомно швидко став популярним.

— Ми, власне, не втрачали свого глядача. Приїжджали із Франції, збирали зали, грали на фестивалях. Коли повернулися до України,  привезли альбом, спродюсований у Парижі, який своєю якістю вразив українське суспільство. Також у нас був досвід праці у Франції. Ми просто все правильно зробили: презентували альбом, зняли кліпи. Професійна робота дала результати. 

Відтоді гурт кардинально змінив склад. Ви легко прощаєтеся з людьми чи це психологічно складний момент?

— Розставатися завжди дуже складно. Зустрітися з людиною, побудувати душевний чи професійний союз простіше.

Вініл як фетиш,
або Як боротися з шароварщиною

Як оцінюєте сучасну українську рок­сцену? Коли були кращі можливості для розвитку — сьогодні чи 30 років тому?

— Можливості, безумовно, кращі сьогодні. І це дає результат. По-перше, ми бачимо велику кількість прекрасних колективів. По-друге, рівень виконання, запису, звучання, аранжування зараз набагато вищий, ніж 30 років тому. Якщо молоді хлопці прагнуть успіху, вони йдуть до нього і грають на великих сценах.

Чому багато людей асоціюють українську культуру з шароварщиною? «Країні мрій» вдалося зламати цей стереотип?

— Це була основна задача фестивалю — показати відмінність справжнього фольклору від шароварщини, ерзацу. «Країна мрій» дала серйозний поштовх тому, щоб українська культура, зокрема традиційна, отримала нове дихання. Певна кількість українців, безумовно, й досі не відрізняє шароварщину від якісної етнічної музики. Є частина суспільства, яка вже мене асоціює з шароварщиною. З чим боровся, на те й напоровся.

Як прийшла ідея створити музичне видавництво? Яка його головна мета?

— У мене був непростий досвід випускання альбомів і складні стосунки з видавцями. Крім того, у нульові роки (і раніше) було серйозне піратство. Тому виникла ідея створити своє видавництво. Все «ВВ» ми видали власноруч. А головне, стали піонерами нової моди — видавали альбоми на вінілах. Маємо прекрасну колекцію «ВВ» на вінілах у розкішній якості. Також видавництво випускало інші цікаві збірки та альбоми. Таким чином ми рухалися до слухача, зокрема до рафінованого слухача.

Зовсім нещодавно світ побачив перевидану платівку «Країна мрій». Чому випускати платівки — це важливо? На яких носіях слухаєте музику вдома?

— У мене є непогана колекція платівок — сучасних і старовинних. Це, мабуть, ностальгія. Коли в моєму житті з’явилася музика, вона з’явилася саме на вінілі. Вініл був чарівним об’єктом, фетишем, дивом. Музика на платівках прекрасно звучить. Вініл — це велика обкладинка, дизайн, запах — багато складових. Це зовсім інше, ніж просте завантажування МР3-файлів з комп’ютера. Коли дійсно любиш музику і слухаєш платівку, музика перестає бути тільки звуком — вона матеріалізується. Ти можеш доторкнутися до неї і сприйняти усіма органами відчуттів. Життя показує, що вініл цінують не тільки сучасні меломани.

Зараз повертається мода на касети. Як ставитеся до цього?

— Ну, це прикол. Не думаю, що ця мода довго протримається, хоча хто його знає. Касети — це дуже смішна річ. Скажімо, серйозним носієм музики завжди був вініл. Потім з’явилася бобіна, це було вже менш серйозно, а касета — це зовсім несерйозно. Це як сьогодні музика МР3-формату. Доступна, легка, побутова, але несерйозна.

Музика без кордонів

Перший рок­гурт України, легенда української сцени — такі звання більше напружують чи дозволяють розслабитися?

— Вони тонізують і додають відповідальності до того, що я співаю, що говорю. Разом із тим це, безумовно, приємно.

У «ВВ» багато закордонних гастролей. Яка їхня місія?

— Я впевнений, що Україна сьогодні не завершується кордонами. Наших співвітчизників дуже багато по всьому світі. Не всі навіть мають українські паспорти, багато хто вже не говорить українською мовою, але все ж таки вони лишаються українцями в серці. Вони приходять на концерти і багато чого роблять для України. Ще є багато іноземців, які цікавляться українською культурою, українським сьогоденням. Це теж наші друзі, які люблять Україну, співчувають їй. Вони приходять на концерти, ми спілкуємося. Об’єднати всіх цих людей — місія артистів, які їздять за кордон. Намалювати велику мапу закордонної України, яка не має територіальних обмежень.

Чим відрізняється виступ в Україні та, наприклад, у Німеччині?

— Ми знаємо, що наш слухач у Європі, Америці, Канаді голодний до музики, до інформації. Безумовно, там нашу музику сприймають дуже палко. І ми віддячуємо їм за це. Це наш слухач, тому що він західний. Я вважаю, що «ВВ», хоча й має український мелос, співає українською мовою, — це західна музика. Вона базується на західних рифах, на західному світогляді. Тому діаспора, яка приходить на наші концерти, — абсолютно наш слухач. Зараз ми знаходимося в перманентному закордонному турі. Щойно були в Німеччині, Австрії, невдовзі повернемося до Німеччини. Плануємо тури по Англії, Америці. Також нещодавно були в Казахстані, плануємо повернутися й туди. Наш палкий прихильник — Білорусь, там дуже багато фанів «ВВ». Дуже скоро, на День закоханих, будемо грати для них.

Колядуймо разом!

Який досвід подарувало тренерство у проектах «Голос країни» та «Голос. Діти»? Для учасників це важке випробування або шанс на успіх?

— У цих проектах я вперше виступав у ролі наставника, продюсера. Було цікаво працювати з іншими артистами. Я мав можливість подивитися зі сторони, скажімо, на процес створення пісні, номера, використати більш комплексний підхід. Зараз це мені допомагає у самостійній роботі. Але в першу чергу ціную те, що зустрів велику кількість прекрасних артистів; з деякими продовжую спілкуватися. Для учасників ці проекти — одна з можливостей вийти на велику сцену, потрапити на екрани. І багато виконавців скористалися нею. Але це також і серйозне випробування. Набагато складніше брати участь у конкурсі-змаганні, ніж просто виступати. Як правило, ми з іншими артистами просто колеги. На сцені ми товаришуємо. У нас немає такої жорсткої конкуренції, яка відбувається на проекті. Коли артист програє, на певному етапі це нелегко сприймати.

Ваш син вже співає! Він радиться з вами з тих чи інших питань?

— Так, син постійно радиться зі мною. Він молодець, тому що поводить себе набагато доросліше, ніж я колись, та й навіть зараз. Спитати поради, звернутися за допомогою — гарна властивість. Він запитував у мене про участь у «Голосі. Діти». Поки що я не дав йому на це дозвіл. Я знаю сина, тому впевнений: йому на цьому проекті буде нелегко. Не через брак таланту, а через вразливість. Він дуже сентиментальний.

Що таке дім? Це конкретний будинок за конкретною адресою чи ширше поняття?

— Я відчуваю себе вдома скрізь. Мені скрізь добре. Я скрізь знаходжу гарних людей, друзів, гарні міста. Дім — це відчуття спокою і захисту. Це близькі люди, які наповнюють твій дім любов’ю. Скоріше за все, дім — це любов.

Берете активну участь у вихованні дітей? Якими голов­ними принципами керуєтеся в цьому питанні?

— Складне питання. Тому що я не знаю, як виховувати дітей, які слова їм говорити. Іноді здається, що взагалі не можна знайти якихось слів, які б допомогли у вихованні дітей. Але розумію, що дітям треба показувати приклад. Діти беруть приклад, мавпують. З ними треба бути завжди чесним, щоб принаймні слова відповідали вчинкам. Якщо щось пообіцяв дітям, треба це обов’язково виконувати.

Як готуєтеся до різдвяного концерту «Щедрик» з НАОНІ (Національний академічний оркестр народних інструментів України. — Прим. ред.)? Де шукали матеріал для нього?

— Матеріалом стали мій життєвий творчий досвід, пісні «ВВ», народні пісні, деякі хіти, які мені подобаються й поступово ввійшли до мого репертуару. Також готую колядки. Кілька відомих колядок будемо співати всією громадою, як це і треба робити на Різдво. Деякі колядки досить рідкісні. У мене є прекрасні збірки автентичного фольклору. Вважаю, що у моєму виконанні спільно з НАОНІ вони будуть цікаві слухачу й доречні в цьому концерті. Запрошую всіх на грандіозне сімейне свято, яке відбудеться 7 січня в київському палаці «Україна».

Ганна ПАНАХНО