У середині 2000­х гурт LAMA стрімко увірвався в український музичний простір: пісня «Мені так треба» заполонила радіо­ та телеефіри, звучала з майданчиків найбільших фестивалів. Автентична якісна музика не залишилася не поміченою навіть світовими експертами. З того часу світ побачили три альбоми з незмінним голосом солістки гурту Наталі Дзеньків. Тендітна співачка запам’яталася багатьом не тільки неймовірним вокалом і сильною енергетикою, а й незвичною деталлю в зовнішності. Незмінним атрибутом її сценічних виступів стало бінді — знак правди в індуїзмі. Він ідеально відобразив філософію гурту: завжди йти своїм шляхом та долати найскладніші перепони. Нещодавно гурт LAMA презентував кліп на пісню «Дим», у якому Наталя з’явилася в новому образі. Невдовзі альбом! Знайшовши паузу між записами, ми поговорили з Наталією про її гуцульське дитинство і захоплення східними практиками, про випробування великим містом і небезпечними хвилями, про акторський досвід і найголовніші мрії.

Арт-довідка

1993 року Наталя Дзеньків разом із подругою, з якою вони разом співали у Гуцульському ансамблі, створили гурт «Магія».

Гурт LAMA виник на початку 2005 року. Відтоді видав три альбоми (2006­й — «Мені так треба», 2008­й — «Світло і тінь», 2013­й — «Назавжди») і дві збірки (2010­й — «Тримай», 2015­й — «Найкраще»).

Через тиждень після виходу першого альбому — «Світло і тінь» — було продано близько 20 000 екземплярів диска.

Назва гурту походить із шумерської міфології: Лама — це богиня­покровителька, що символізує особистість; своя лама є в кожної свідомої істоти.

2007­го на церемонії MTV Europe Music Awards в Мюнхені Наталя отримала премію Best Ukrainian Act.

У фільмі «Тільки диво» режисерки Олени Каретник, який побачить світ 2019 року, зіграла роль Феї Льоду та виконала пісню «Привіт, привіт».

Універсальна мова
та особистий рай

Яким був ваш шлях до музики? Це виважене рішення чи щасливий випадок?

— Мої батьки були артистами відомого в усьому світі Гуцульського ансамблю пісні й танцю. Коли я тільки народилася, мама зрозуміла, що її донька буде співачкою: голосніше всіх кричала в пологовому будинку. Навіть лікарі помітили мій незвичайний тембр голосу. Пізніше, коли мама віддала мене на танці, замість вивчення різних па я не відходила від рояля. Він стояв у танцювальному класі й манив мене. Батьки побачили це і зрозуміли, чим мені варто далі займатися. Так я вступила в Івано-Франківську музичну школу, яку закінчила за класом фортепіано. Потім було навчання в музичному училищі. Усе моє дитинство проходило у творчій атмосфері. В перервах між гастролями батьків, які іноді брали мене з собою, я разом з друзями з нашого будинку робила творчі вечори з піснями й танцями. Ми запрошували наших батьків, сусідів і людей, які просто проходили повз. Всі з цікавістю зупинялися і дивилися ці дитячі перформанси.

Шкодували коли­-небудь, що не продовжили розвиватися в танцювальній сфері?

— Ні, не шкодувала. Я взагалі вважаю, що шкодувати про щось — це витрачати даремно енергію і час. Танці для мене — це хобі, проміжне заняття, до якого, можливо, я повернуся в майбутньому. Але головною в моєму житті була і залишається музика. Музика — це універсальна мова, за допомогою якої можна спілкуватися абсолютно з кожною людиною з будь-якої точки планети. На мою думку, це найпрекрасніший винахід людства.

Чи простим був переїзд у велике місто? Яке місце у вашому серці займають Івано­Франківськ і Київ?

— Івано-Франківськ назавжди в моєму серці. Це найрідніше місто, у яке я завжди хочу повертатися. З ним у мене пов'язано дуже багато спогадів: я там народилася, там пройшло моє дитинство і юність — перші сльози, перша закоханість, перші концерти. А з Києвом у мене любов з першого погляду. Причому любов зріла, справжня. Коли мені було 22 роки, я тільки закінчила свій перший музичний проект «Магія». Тоді моєю творчістю зацікавився відомий продюсер Віталій Телезин — ми створили LAMA. Це все відбувалося в Івано-Франківську. Та репертуар розростався, і ми зрозуміли, що нам вже тісно в цьому місті, що потрібно брати курс на столицю. Адже епіцентр шоу-бізнесу був у Києві. Коли переїхала, спочатку було складно адаптуватися: все нове, нікого не знаєш. Потім вже почала обростати знайомими, зв'язками, завела кота Ремікса. (Посміхається.) Зараз не уявляю життя в іншому місті. Уже років зо два живу під Києвом у лісі — це абсолютно моя атмосфера природи і гармонії. Тут я займаюся спортом на свіжому повітрі, медитую і насолоджуюся щасливими миттєвостями. А до цього весь час жила в центрі Києва. Тепер за власним бажанням не змогла б проміняти природу на міський шум з його кам'яними джунглями. Тут мій особистий маленький рай на Землі.

Тибетський монах
та енергія залу

Як створювався гурт LAMA? Які цілі тоді ставили?

— Це було понад 15 років тому. Ми не ставили ніяких цілей. Просто хотіли робити хорошу і якісну музику, яка приносила б задоволення нам і людям. Мені пощастило з командою: від початку історії LAMA я працюю з Віталієм Телезиним. Дуже ціную наш творчий тандем — ми один механізм. Складно було тільки визначитися з назвою. Але ми пішли шляхом найменшого опору й вибрали слово, яке мені уві сні кілька разів говорив тибетський монах. Ось так я і стала Ламою, а сон став пророчим.

Як на вас вплинуло захоплення східною культурою?

— Східна культура близька мені по духу. Безліч мудрих думок можна взяти від тих мудреців. Я багато експериментувала. Захопилася східною філософією та медициною настільки, що стала вегетаріанкою. Цими канонами й цією мудрістю користуюся вже багато років. Саме східна філософія дарує мені енергію та натхнення, якими я ділюся зі своїми прихильниками. У моєму випадку все відбувається невимушено, без попередньо спланованого сценарію. Я просто люблю те, чим займаюся, і намагаюся це робити добре, віддаючись на сто відсотків.

Треки «Мені так треба» і «Моє серце» миттєво стали справжніми хітами. Чи завжди популярність дарує тільки позитив?

— Насправді це трапилося не так швидко, як здається. Ці треки пройшли довгий шлях підготовки: узгодження з музичними редколегіями різних радіостанцій, зйомки кліпів… Але так, вони зайшли українському слухачеві. Саме реакція публіки на ці пісні стала для нас з Віталієм каталізатором натхнення для написання нової музики. Це був шалений час — пік моєї популярності: постійні гастролі, зйомки кліпів, запис пісень, інтерв’ю. У цій щоденній гонитві артист перетворюється на робота, який просто не належить собі. Це і є друга сторона медалі. У такому марафоні я майже не мала часу навіть на спілкування з рідними. Коли помер мій тато, це було великою несподіваною трагедією. Для мене він був ідеальним. Потім почалася війна. Я поїхала в Івано-Франківськ і там залишилася на деякий час: треба було зупинитися, зрозуміти, хто я і що мені потрібно в житті, розставити пріоритети. Ви навіть не уявляєте, наскільки тяжким виявилося прийняття цього рішення. Не щодня успішний артист йде в підпілля за своїм бажанням. Але ця тиша себе виправдала. Біда дуже сильно змінює свідомість людини і відповідає на питання, що значить щастя, наскільки воно цінне. Зараз я продовжую записувати пісні, знімати кліпи, виступати і дарувати свою творчість людям. Я почала цінувати те, що в мене є. Почала жити теперішнім.

Запис альбому в студії або виступ на великих майданчиках — які емоції дарує кожен із цих процесів?

— І те, й інше — чудово і захопливо. Мені подобається весь процес створення музики — від її написання до продакшену на студії. Хоча більшість людей бачить лише вершину айсберга — артиста, який співає, танцює у світлі софітів, а потім, зібравши квіти, під бурхливі овації залишає сцену. Насправді цьому передує титанічна щоденна робота й самодисципліна: багатогодинні репетиції, зйомки, гастрольні переїзди та перельоти, втома, брак сну, нічні виступи. І саме в такому темпі особливо важливо тримати баланс — як фізичний, так і внутрішній. Та коли виходиш на сцену, віддаєш всю енергію глядачеві, від залу отримуєш удвічі більше. Відчуваєш внутрішній підйом, заряд позитиву, адреналін, розумієш, що ці люди і ця музика теж є сенсом твого життя.

Як прощаєтеся з музикантами? Які ваші принципи формування команди?

— Я люблю стабільність в усьому: у коханні, у дружбі і в роботі. Навіть майстрів, до яких ходжу на процедури, намагаюся не змінювати. Коли знаходиш свою людину, всі пазлики складаються в чудову картину, у якій не хочеться ніяких змін. У нашому гурті трансформації відбуваються дуже рідко. Це завжди трохи травматичний процес, адже ми всі вже стали більше ніж просто колегами — ми одна дружня творча родина. Коли доводиться брати нову людину, рішення приймаємо колегіально. Враховуємо професіоналізм і те, наскільки ми зможемо спрацюватися. Також особливу увагу приділяємо шкідливим звичкам: вони мають бути відсутні. Адже гастрольний графік, репетиції, концерти — це відповідально, і хочеться зберегти нерви та хороші стосунки.

Чи потрібні для народження пісні особливі умови?

— Головна умова — це мій особистий простір. На написання пісні може надихнути будь-що: подорож, кохання, море, драма і навіть звичайне повідомлення від певної людини. Музі не потрібно запрошення — вона завжди приходить зненацька. Інколи буває й таке, що музою стає звичайна людина з земним ім’ям, яка несподівано починає надихати на нові пісні. Про це можна говорити годинами. Життя взагалі цікава штука.

Викладацька діяльність — важлива частина вашого життя?

— З викладацькою діяльністю пов’язаний непростий етап у моєму житті. Але завдяки цьому я зрозуміла, що можу бути хорошим педагогом. За весь творчий період накопичила немало секретів і лайфхаків, які стануть у пригоді музикантам. Вважаю, що справжній артист має вміти не лише співати, а й писати музику, грати на музичних інструментах.

Фея Льоду
 і паспортний вік

У кліпі «Дим» ви постали в образі блондинки. Чи легко наважуєтеся на сміливі експерименти?

— Як я уже говорила, люблю стабільність, на кардинальні зміни з зовнішністю мені непросто наважитися. Та одного разу заради зйомок кліпу «Мій милий» все ж погодилася на зміни: за сценарієм Тоня Матвієнко мала обрізати моє довге, пишне волосся. Я ніби сама хотіла цього, адже це такий символічний обряд прощання з минулим. Але після цієї стрижки пройшло небагато часу, і зрозуміла, що більш гармонійно відчуваю себе у звичному образі.

Коли можна чекати новий альбом?

— Зараз кипить робота над новими піснями, які ввійдуть до нового альбому. Маю надію, що його вихід не забариться й Україна невдовзі почує те, над чим ми так старанно працюємо.

Розкажіть про свій дебютний акторський досвід — зйомки у фільмі «Тільки диво».

— Зйомки у фільмі для мене були неочікуваним дебютом: моя пісня «Привіт, привіт» стала саундтреком і мене запросили на роль Феї Льоду. Для мене цей образ дуже близький і гармонійний: моєю улюбленою героїнею казок була Снігова королева. Зйомки проходили на високому рівні з хорошим акторським складом. Я отримала справжній емоційний феєрверк.

Ігнорування світських раутів — обдумана позиція або брак часу?

— Для мене важливо відчувати себе на своєму місці. Кожна ідеальна пісня — це максимум шліфовки над нею. Кожна по-справжньому творча особистість скаже, що ефективніше додатково попрацювати на студії, ніж сходити на тусовку.

Подорожі допомагають відновлювати сили?

— У вільний час, якого не так багато, я люблю подорожувати. А ще краще — об’єднувати приємне з корисним і під час мандрівки творчо попрацювати. Тому майже всі мої подорожі пов’язані зі зйомками кліпів. Один з яскравих прикладів — зйомки відео на сингл «Привіт, привіт», які відбувалися в Португалії. Це надзвичайно красива країна. Вона поєднує в собі все те, що мене надихає, — океан і ліс. Це були найекстремальніші зйомки в моєму житті: я боролася за життя зі стихією. За сюжетом мала заходити далеко в океан, а головний герой, залишаючись на березі, проводжав мене поглядом. Коли знімали фінальний дубль цієї сцени, мене раптово накрило великою хвилею і збило з ніг. Це було настільки неочікувано! Вся знімальна група кинулася мене рятувати. Але голов­ний герой знаходився найближче. Саме він встиг допливти до мене, коли штормові хвилі вже почали затягувати мене під воду, схопив і виніс на руках на берег. Ще один неординарний випадок трапився зі мною в Туреччині. Ми вже збиралися повертатися в Україну, та на паспортному контролі мене хотіли затримати, бо не повірили у мій вік. Адже я виглядаю дещо молодше. Тоді про цей випадок говорили світові таблоїди і голлівудські артисти — я й досі інколи згадую це з посмішкою.

Про що сьогодні мрієте? Вірите, що думки матеріальні?

— Так, я вірю, що Всесвіт нас чує. Усі наші слова, усі думки не залишаються непоміченими. Сьогодні ми ті, ким хотіли бути два роки тому. Мрії мають збуватися, інакше навіщо вони взагалі існували б. Треба вірити й рухатися назустріч своїм цілям. Коли ми дуже чогось хочемо, пазлики сходяться, нам надається можливість для здійснення цієї мрії. Тому все в наших руках. Бажаю всім читачам «Арт-Мозаїки» завжди вірити в себе і тримати курс на добро. І нехай серце завжди підказує вам правильний напрямок!