Ольга Фреймут: «Я з дитинства знала, що особлива»

Наталія ХІЦЬКА

19.09.2019 128 views

До цієї відомої особистості можна ставитися по-­різному, але байдужих навряд чи знайдете. Незважаючи на всі нарікання та закиди суспільства, Ольга Фреймут продовжує гнути свою лінію та доносити до суспільства важливість таких дещо занедбаних у сучасному світі цінностей, як сім’я, призначення, етикет, жіночність тощо. І хто б що там не казав, у неї все вдається: наразі Ольга — щаслива дружина, любляча мати трьох діточок та успішна телеведуча. Хто та що допомагали Ользі себе знайти та реалізувати, звідки в неї стільки натхнення на нові справи і як їй вдається не зраджувати мріям — у нашому інтерв’ю.

 

Арт-довідка

Ольга Коник (справжнє ім’я при народженні) народилася в сім’ї футболіста та майстра спорту із плавання. Має сестру Юлію, яка виконує функції її менеджера. За псевдонім узяла дівоче прізвище мами, яка має німецьке коріння, — Фреймут.

Екс­ведуча програм «Підйом», «Шоуманія», «Хто зверху?», «Ревізор», «Інспектор Фреймут», «Від пацанки до панянки», «Оля» та інші. Нині — ведуча ток­шоу «Роман з Ольгою» на «Інтері» та автор книжок.

Одружена. Разом із чоловіком Володимиром Локотком виховує двох спільних дітей — Валерія і Євдокію, а також дочку від колишніх стосунків — Злату.

У відпустку проти волі

Ви — жінка, котра зробила себе сама. Розкажіть, будь ласка, що вам допомагало знайти своє місце під сонцем?

— Зі спостережень за людьми, а журналістика — це саме такі спостереження, я бачу, що в усіх нас є дані природою однакові можливості. Але хтось ними користується, а хтось їх в силу певних обставин ігнорує. Завдяки любові своїх батьків я з дитинства знала, що особлива, що я все зможу. Мене, як в єврейській сім’ї, дуже сильно любили й за все хвалили. І щиро хвалили! Якщо я щось не те робила, батьки просто мовчали, не критикували. Тож любов батьків — раз. Друге — любов до праці. Мене вчили працювати. Я вмію й картоплю посадити, і квартиру прибрати, і на стіл на багато гостей накрити. Я не соромлюся, коли треба помити якусь раковину. Любов до будь-якої праці з дитинства дуже допомагає і далі. Якщо людина цурається якоїсь фізичної праці, їй, як правило, важко будувати кар’єру. Тому що успіх у будь-якій сфері, навіть такій романтичній, як телебачення чи кіно, він створений руками, він завжди — ручна робота. А третє — це те, що я пішла все ж таки за покликанням.

Щодо покликання — як його знайти?

— Покликання ні з чим не сплутати. Якщо ти готовий робити щось навіть безкоштовно, якщо не можеш без цього жити, то це і є покликанням.

Ви сказали, що в усіх однакові можливості. Що саме мали на увазі?

— Що природа справедлива. І, коли ми народжуємося, у кожного є свій талант. Хтось народжується музикантом, хтось — чудовим лікарем, психологом або має покликання бути дома і дивитися за великою сім’єю. Здібності можуть бути різними. Успіх у кожного індивідуальний. Ну хто сказав, що бути телеведучою — це значить бути успішною? Успіх для кожного свій. Для когось успіх — щоб дитина одужала. Для когось — знайти чоловіка і створити сім’ю. Або зробити кар’єру.

Багато хто говорить, що сьогодні в журналістиці заробляти пристойно неможливо. Що б ви порадили тим, хто хоче все ж таки отримувати гроші в цій професії?

— Поступати на журналістику я б не радила. Журналістика — це мистецтво, якому важко навчити в університеті. Це важка і не завжди престижна праця. Часто ця робота змушує працювати з неприємними інструментами. Наприклад, маніпулювати людьми. Якщо ти прагнеш бути чесним журналістом, то готуйся бути голодранцем. Або робити свою нішу і йти у бік блогерства. Якщо поєднаєш журналістику і блогерство, тоді ти зможеш більш-менш фінансово покрити свій талант.

Чи стикалися ви з прикладом гендерної нерівності у своїй роботі? Будь ласка, порадьте, як вийти з такої ситуації.

— Ну, звісно. По-перше, коли деякі колеги-чоловіки якось дізнавалися, скільки я заробляю, у нас псувалися стосунки. Чомусь думали вони, що якщо я жінка, то повинна заробляти удвічі менше і взагалі сидіти біля припічка. Вдруге — коли я завагітніла Валерієм, в мене забрали телевізійний проект. Тому що я вагітна, мені нібито треба відпочивати. При тому, що я не хотіла відпочивати! Такі нюанси на шляху зустрічаються. Змінити щось нереально. Ми ж не можемо поміняти систему цінностей у країні. Гідно вийти з цієї ситуації, мабуть, не вдасться, бо не реагувати не виходить. І якась реакція повинна бути! Казати: «Я не погоджуюся» — це мінімальне, що ми можемо зробити в цій ситуації.

Психолога — додому

Вашу нову програму ви вирішили присвятити вічному протистоянню чоловіків та жінок і можливості поглянути на їхній конфлікт під іншим кутом зору. Що надихало вас на роботу саме з цією тематикою?

— Мені завжди подобалося роздумувати над тим, чому люди так себе поводять. Із самого дитинства мені подобалося слухати на кухні історії мами і бабусі. Чому хтось пішов від дружини? Чому в когось діти неслухняні? А ще якийсь сусід спився? Мені істинно було цікаво, чому людина так себе повела. Напевно, тому зараз життя дає можливість стати ведучою програми про стосунки. І я вже достатньо пережила в житті, щоб розуміти наших героїв. У мене вже є досвід, мудрість, імунітет на життєві падіння.

Чим ця програма буде відрізнятися від інших зі схожою тематикою?

— Тим, що в ній будемо ми з Романом! (Посміхається.) Вона буде більш емоційною. Взагалі у ток-шоу в Україні вже прийнято, що ведучий займає нейтральну позицію і лише модерує тих, хто прийшов до нього в студію. У нашій програмі ведучим дозволено висловлювати свою думку. Цим і буде відрізнятися. Хтось може казати, що такий формат вийшов із моди. Або якщо він популярний у Європі чи Америці, то в Україні все інакше і в нас він не приживеться. Я дуже доброї думки про наших глядачів, я вважаю, що у глядача варто виховувати гарний смак і подавати йому найкраще. А ця програма має чітку освітянську місію. Вона дуже корисна. Всі говорять: «Йди до психолога!» А як якась жінка з міста манюсінького може піти до психолога? Ви знаєте, де ті психологи приймають? А скільки коштує консультація? Мінімально — від 500 гривень. Чи кожний може собі дозволити роботу психолога? Тому ця програма матиме таку психолого-консультаційну місію.

Ви тривалий час були обличчям іншого каналу, а зараз ведете шоу на «Інтері». Багатьох цікавить, із чим це пов’язано і чи не плануєте ви співпрацювати з цим каналом на постійній основі?

— Якщо проєкт буде успішним, то буду працювати з «Інтером»; якщо співпраця буде нераціональною, то просто сидіти на каналі й отримувати стаж ведучої не хочу. А щодо зміни каналів… Я працювала з багатьма, як і мої колеги. Я не буду називати імена, бо це підступно. Топові українські ведучі часто змінюють місце роботи, а дістається чомусь мені.

Чи були якісь казуси на знімальному майданчику і з чим вони були пов’язані?

— Поки що не так багато знімальних днів пройшло. Однак були. Роман — дуже відповідальний ведучий. Я, наприклад, можу забути, що потрібно учасника кликати, мені цікаво ще поговорити з героями в студії, а він так чітко все модерує: «Подивімося відео, а зараз час покликати ще одного гостя…» Я пам’ятаю, як він звертається до однієї жінки і називає її на ім’я — Марія. Вона каже: «Ні, я Світлана». А Рома: «Ні, ви — Марія, у мене так написано». З Романом не пропадеш. Він контролює, щоб все було чітко, без хаосу. Дається взнаки новинна школа, робота у спортивних виданнях.

Кохання без шкоди

Враховуючи, що ви зустрічаєте дуже багато жінок на своїх майстер­класах, а також у роботі, будь ласка, поділіться своїми спостереженнями: хто вона, сучасна українка, і що їй заважає бути щасливою?

— До кожного, хто проводить майстер-класи, приходять різні жінки. До мене — ті, які люблять Олю Фреймут, або ті, яким я цікава. Мої слухачки-глядачки — це дівчата поза часом. Вони ледь виснажені життям. У них дуже інтелігентні обличчя, вони завжди чомусь у платтях. І в них немає ніяких косметичних утручань на лиці. Вони такі — глибокі. Після майстер-класу є мій улюблений блок — це запитання-відповіді. Серед топових запитань — як поєднувати кар’єру та особисте життя. І як уникнути впливу чоловіка. Тому що дуже багато кар’єристок опиняються вдома, бо чоловік так сказав: «Якщо ти вже вийшла заміж, ти будеш сидіти вдома в декреті». І піднімається одна дівчина і каже: «Я відсиділа в декреті 10 місяців, два тижні і три дні». Розумієте, людина дні рахує — це в неї як позбавлення волі. Тому, напевне, всі нації по-своєму мають щастя і нещастя. Я не можу сказати, що наші жінки якісь особливо нещасливі.

Люди часто більше переживають за те, якої думки про них інші, ніж із приводу того, що думають, почувають і бажають вони самі. Як навчитися не звертати увагу на точку зору чужої людини і жити своє життя? Де той переломний момент, коли вже час?

— Це треба зробити. Хоча дуже складно зазвичай. Особливо мені, яка з Західної України, де прийнято робити усе для людей, зрівнювати і думати, що скажуть люди. Треба цю нитку перерізати, тому що інакше не буде тебе як особистості. Ти будеш продовжувати плутати свої бажання з бажанням суспільства. Свої очікування з очікуванням суспільства. Треба з собою поговорити. Якщо ви в душі не хочете чогось робити, але робите, подумайте, для чого ви це робите? Для чого влаштовуєтеся на ненависну роботу? Для чого виходите заміж за чоловіка, який вам гидкий? Аби просто був? Силу характеру, на жаль, доведеться проявити і вийти із зони комфорту. Якщо я можу з собою вчасно правильно поговорити, зрозуміти себе, то я знаю, що в той час життя може піти в правильне русло.

Ви мати двох дочок — як виростити здорову фізично, психологічно, емоційно жінку в сучасному світі?

— Я поняття не маю. Можна тільки захищати. Тим, що не критикуєте дитину. Чути її. Бо мене, наприклад, завжди вражало, коли вчитель звертався до батьків і казав: «От ваша дитина... вона таке зробила!» А батьки: «Жах! От ми з нею поговоримо!» Я в таких ситуаціях завжди ставала на сторону Злати. Потім вдома я могла з нею і поговорити. Але перед зовнішнім світом треба ставати на бік дитини, щоб вона розуміла, що ти з нею заодно. Навіть якщо ситуація жахлива, треба розбиратися. Якщо ви, батьки, не захистите, то хто захистить?

Які хобі повинні поділяти сучасні панянки?

— Як можна у сучасному світі змусити когось полюбити бджолярство або лижі? Але є хобі, які дійсно допомагають. Недавно вчені Гарвардського університету визначили, що є основою щастя людини. Дослідження проводилося з 1938 року. І виявляється, найважливіше, чому ми щасливі, — це стосунки між людьми. А чим ми можемо покращити ці стосунки? Маючи якесь хобі, бо воно нас виводить на велику платформу, де ми можемо знайомитися, спілкуватися, дружити. Я вважаю, що кожна дівчина повинна вміти кататися на лижах, тому що це дає можливість об’єднувати всю сім’ю коло цікавої забавки. Друге — грати в теніс, тому що це гра небанальна і для фігури добра. Ну і книги завжди об’єднують. Погодьтеся: коли ми не знаємо, про що розмовляти, починаємо обговорювати фільми або книги. Я більше люблю читати книги, бо спрацьовує уява і я сама собі режисер стосовно викладених у ній подій.

У відповідній програмі та книзі ви розповідаєте, як бути леді. А як щодо синів? На що потрібно звертати увагу при вихованні хлопчиків, щоб виростити з них справжніх джентльменів?

 — У мене ще зовсім молодий син. Але я зовсім не роблю різниці у вихованні між ним і дочкою. Я не погоджуся, що з сином треба бути строгим, а з дочкою — лагідним. У мене однакові інтонації як до дівчат, так і до хлопців. Тому різниці немає. Любити — це те, що треба дати дитині.

Які цінні уроки, що допомогли вам у житті, вам із сестрою дали батьки?

— Довіра. Коли батьки довіряють своїм дітям, трапляються чудеса. Мені довірили свого часу поїхати без грошей в Англію, тому що я вчилася в університеті. Перевелася на вільне відвідування, зробила якісь речі революційні для свого оточення. Друге — допомагати матеріально. Я не вважаю, що погано, коли ти дитині купуєш те, що вона хоче. Дитині дійсно потрібні мобільний телефон, гарний одяг, добре харчування, подорожі. Що в цьому поганого? Мої батьки останнє віддавали, щоб у нас все було. І я так роблю: все даю дітям і не вважаю, що це ми їх балуємо. Я вже говорила по те, що вони вчили нас працювати. А ще поважати інших людей. Якщо мій син прикрикне на няню — він ще маленький, хоче з мамою бути, а вона не пускає — я завжди прошу: «Валерію, скажи «вибачте»!» Навіть якщо донька схопить кота за хвіст, я пояснюю: коту неприємно, так не можна. Я вчу дітей так, як вчили мене батьки: зручно співіснувати з цим світом, не завдавати нікому шкоди.

Копійчана література

Зараз ви реалізуєте себе у новій справі — видавничій. Чому ви вирішили, що вам вигідніше заснувати своє видавництво, ніж звернутися до вже існуючих?

— Вигідніше — це правильне слово. Як автор я свого часу зрозуміла, що дуже мало отримую роялті. У нас письменники отримують 12 % з продажу книг і ще платять із цієї суми величезні податки. В результаті ти отримуєш копієчки. Я вирішила, що так більше не хочу, тим більше якщо маю можливість сама видати свої книги. Спробувала. Книга «Етикет» стала бестселером, вона продається і продається, зараз вже перекладена на польську, російську, англійську…Коли ми сіли з бухгалтером і підбили підсумки, то мені чоловік сказав: «Вітаю, ти запустила свою справу». І вона мені подобається!

Де народжуються казки від Олі Фреймут?

— Зараз я казки взагалі не пишу, робила це під час вагітності. Вони погано продаються, крім «Кажана Жана». Ця книга теж хіт. Вона ілюстрована шевченківським лауреатом Костем Лавро. Зараз я рухаюся в напрямку нон-фікшн-літератури.

Як і чим надихаєтеся?

 — Коли спілкуюся з дівчатами на майстер-класах, коли бачу, які проблеми піднімаються, як їх важливо обговорювати. Я все фіксую в своїй свідомості і потім це стає літературним твором.

Багато авторів зіштовхуються зі зворотною стороною процесу, коли натхнення не приходить. Що вас мотивує?

— Не писати. Якщо натхнення немає, що доброго ти напишеш? Воно прийде колись. Ви знаєте, є такі люди, як Джером Селінджер, який створив один роман і став відомим. Ви розумієте, що книга, якщо ми говоримо про якісну літературу, дається в певний момент, зверху. Ти не можеш просто сісти і щось написати.

Які книги ви вважаєте обов’язковими для читання?

— Я вважаю, що треба читати Василя Стефаника. Там унікальна українська мова. Мені подобаються дитячі твори. Я величезна фанатка Корнея Чуковського. Мені дуже шкода, що колись Крупська заборонила йому писати, він замкнувся в собі і більше нічого не створив. Мені подобається література Срібного віку. Бо вона пронизана нервом, залишками аристократії і правдивістю. Також треба читати те, що тобі подобається. Для мене це Ірвін Ялом із психологічних авторів. Айн Ренд, яку я всім завжди рекомендую. Список може бути величезним!