DZIDZIO: «Успіх — великий павич із довгим гарним хвостом»

Редактор

10.10.2019 1148 просмотров

(Примітка: розмова була записана напередодні 6-го ефіру «Танців з зірками», коли DZIDZIO ще приймав участь у шоу).

Дзідзьо увірвався в арт-­простір України, як справжній вихор. Він пише музику та співає, знімає  фільми та знімається в кіно. Нещодавно він тренував обдаровану малечу та сидів у кріслі судді талант­шоу, а тепер щотижня звітує перед журі та глядачами про свої досягнення в новому амплуа на проєкті «Танці з зірками». За простими, на перший погляд, па ховаються десятки годин тренувань. І в цьому — весь Дзідзьо. Так само скрупульозно він працює над кожною піснею та над кожним кадром. Не лише заради власного успіху, хоча й це надважлива річ для артиста. Його творчість дає можливість посміятися і відпочити від буденних справ, проте на комедії Дзідзьо не збирається зупинятися. Про самовдосконалення та привіт із 90­-х, про підкорення Канн і танці, які вчать не лише рухатися, але й думати інакше, ми поговорили з Михайлом Хомою в перерві між підготовками до танцювальних ефірів.

Арт-довідка

Дзідзьо (Михайло Хома) — вокаліст гурту DZIDZIO, композитор, актор, сценарист та режисер.

На бойківському діалекті дзідзьо означає «дідусь».

У дитинстві був переможцем багатьох вокальних конкурсів, доки в нього не зламався голос.

До створення DZIDZIO був солістом гурту «Михайло Хома і друзі», що виступав на весіллях.

Першу популярність отримав завдяки дотепним монологам («Мацьонька», «Мейсон четвертій» тощо), у яких використовував надсянський говір.

Записав три платівки: «ХА­-ХА­-ХА», «DZIDZIO Хіти», «DZIDZIO SUPER­-PUPER».

Зняв дві повнометражні стрічки — «DZIDZIO Контрабас» та «DZIDZIO Перший раз».

Про вчителів життя, дітей-фанів і хайп

Від перемог на вокальних конкурсах і виступів на весіллях — до концерту перед 25­тисячною аудиторією стадіону «Арена Львів». Яким був цей шлях?

— Успіх — великий павич із довгим гарним хвостом. Треба його догнати і зловити за хвіст — прямо біля дупи. Розкрутити, підкинути, догнати і знову зловити. Отаким уявляю цей шлях!

Ваш кумир — Володимир Івасюк, пам’яті якого ви присвятили танець. Як познайомилися з його творчістю і чому вона вас навчила?

— Коли я був маленький, на Західній Україні було дуже модно слухати передачу «Концерт на замовлення». Найчастіше там замовляли пісні Володимира Івасюка, Миколи Мозгового, Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Івана Поповича, Оксани й Ігоря Білозір. Це були мої кумири. Саме в їхніх піснях я купався, жив із ними. Вони навчили мене любити Україну.

Сьогодні ваші пісні співають десятки дітей зі всієї країни. Як ставитеся до такої уваги?

— Ви собі навіть не уявляєте... Вони дарують найдорожче — свою любов і щирість! На кожному концерті купа дітей біжить до мене, щоб обійнятися, сфотографуватися. Найменші кнопочки кажуть: «Дзідзьо, дай цьом, я тебе люблю!» В ролі тренера на проєкті «Голос. Діти» отримав величезний досвід. Відчуваю відповідальність за кожного зі своєї команди й досі.

Цієї осені DZIDZIO святкує 10-­річчя. Як змінився гурт за цей час? Відчуваєте, що виросли як музикант?

— Так, за цей час у гурті відбулося дуже багато подій. Мінявся склад, мінялися і росли ми. Головне — не зупинятися і не боятися «підказок» тих, хто люблять говорити: «От, Дзідзьо вже здувся, Дзідзьо вже не той!» Такі коментарі лунали з моменту виходу нашої другої пісні. Після першої всі кричали «Фурор!», після другої — «Ой, вже не то», після третьої-четвертої — «Ну це вже зовсім не то». Ті «підказки» чую всі 10 років — і не боюся, йду вперед. Знаєте, я ще багато експериментуватиму, пробуватиму створювати різне — цікавіше, смачніше. Сам буду ставати для себе щоразу іншим. Коли буду сам собі цікавий, вам також буде цікаво спостерігати за мною та моєю творчістю.

Історія вашого гурту нерозривно пов'язана з Андрієм Кузьменком. Яку найголовнішу пораду отримали від нього на старті кар’єри?

— У кожного в житті є перша вчителька. От якраз Андрія я порівнюю з класним керівником, від якого отримав важливі поради та правильні підказки. Вони дали імпульс зрозуміти: тобі ніхто не допоможе, якщо ти сам не включишся і сам собі не допоможеш. Людині треба самій займатися собою. Усе решта просто розмови. Я це зрозумів завдяки Андрію. Дуже дякую йому за це.

Що Дзідзьо може собі дозволити, а Михайло Хома — ні? Епатаж — невіддільна частина вашої творчості?

— Зараз усе менше розділяю Дзідзя з реальною особою. Дзідзьо трансформувався, перестав клеїти штучну бороду і відростив свою, говорить уже інакше, не так, як колись. Тому сьогодні Дзідзьо і Михайло Хома — одна людина. Це явище називають по-різному — епатаж, хайп. Я ніколи не гнався за хайпом. Роблю все щиро, повністю відкриваюся перед публікою. Усе йде прямісінько від душі й від серця. Усередині мене живе велика дитина, і я не планую її ховати від світу. Діти — найщиріші створіння, які не мають наміру нікого образити, обманути чи зрадити.

Про вихід із зони комфорту, м’язи
та справжнього Дзідзьо

Зараз українці бачать вас у новому амплуа. Позаду — кілька ефірів «Танців з зірками». Як проходять ваші танцювальні будні?

— Я присвячую дуже багато часу тренуванням. Щодня ми з Яною Цибульською танцюємо протягом чотирьох-п'яти годин. Спочатку було важко, зараз уже трошечки легше. Щотижня вчимо новий танець. Разом із головною хореографинею проєкту Ксенією Горб правильно ставимо його, виправляємо всі помилки, що виникають. Режисери-постановники придумують, як той танець перетворити на красивий номер, підбирають костюми, декорації. Потім — репетиції та прогони на паркеті в знімальному павільйоні. Деколи мені вже ниють усі м’язи й суглоби, але я не даю собі розслабитися. Налаштований на перемогу і впевнено до неї йду!

Проєкт випробовує не лише фізично, але і психологічно. Що виявилося найскладнішим?

— Мені було важко переламати себе, бо я ж ніколи не танцював. Але не завжди повинно бути комфортно. Коли виходиш із зони комфорту, маєш кращий результат, ніж уявляв собі. А тепер уже бачу, що цей стан відкриває в мені щось нове. Я вчуся, змінююся, кайфую, уже маю інакші думки. Нарешті почав відчувати, як працюють мої м’язи, про які навіть не підозрював, що вони там є! (Сміється.)

Ще одна ваша пристрасть — кіно. Нещодавно завершилося знімання серіалу «Відморожений», у якому ви граєте головну роль. Поділіться враженнями від творчого процесу.

— Упевнений, що все вийшло і людям сподобається. Це весела і близька кожному комедія. Я пережив багато насичених, але дуже цікавих знімальних днів. Над серіалом працювала професійна команда, яка робила кожен день легким та зрозумілим. Атмосфера і взаєморозуміння на майданчику — для мене це важливо. Паралельно давав концерти, був тренером у проєкті «Голос. Діти». Знаєте, я збігав на знімальний майданчик від офісної рутини, від сцени. Там знайшов свій колектив, сім'ю. Про мене всі так дбали! Годували, обіймали — я відчував себе дитиною. А якщо відкриваю в собі дитину, значить, це справжній я.

Що найбільше запам'яталося?

— За сюжетом частина подій проходила в 90-х роках. Мій персонаж Миша Дзідзюк потрапляє в наш час саме з 90-х. Запам'яталася ось ця атмосфера минулого: одяг, реквізит, локації. Я сам брав участь у створенні свого образу, вибирав куртки, штани, придумував, як краще поєднувати кольори. Згадував, як жартували в 90-х, які були тоді фрази, слова. Наприклад, «Скажи «ракета», твій тато — начальник туалету». І всякі такі дурниці. Ще запам'яталося знімання сцени, коли мого персонажа діставали з кріокамери, у якій він «заморозився». Хоча розморожування відбувається на початку серіалу, цю серію знімали останньою. Знімальна група знайшла старий шкільний підвал, винесла все сміття, розібрала мотлох і облаштувала саме так, як було задумано за сценарієм. Справжня підвальна вогкість та напівтемрява допомогли створити потрібну атмосферу. Хоча технічно це була складна сцена, на екрані вона виглядає дуже реалістично. Прем'єра відбудеться вже восени на телеканалі «1+1».

Про сміх крізь сльози, бомбу-сюрприз та надможливості

Ви також створюєте власні фільми. Що вас приваблює в комедії?

— Наразі комедія — це те, що я вже спробував і що мені точно вдається. Люди люблять деколи відпочити від буденності, від проблем, прийти в кіно й розслабитися. Під час перегляду комедії це виходить найкраще. Але моя комедія завжди має трохи сльози, бо сміху без сліз не буває. Проте планую знімати не тільки комедії — хочеться робити кіно і в інших жанрах. Поки що не можу сказати конкретно, бо буде нецікаво. Я навіть у традиційному жанрі хочу робити не просто комедію, а... Нехай це буде бомба-сюрприз для глядачів наступного року!

Вашу другу стрічку «DZIDZIO Перший раз» незабаром покажуть у Китаї. Як гадаєте, китайці оцінять український гумор?

— А звідки ви все знаєте?! Ми ще тільки почали працювати в цьому напрямі, намагаємося дотриматися всіх вимог дистрибуції. Попередньо фільм уже переглянули, схвалили і перекладають китайською. Глядачів зацікавлює щось просте, притаманне кожному. Кіно, після перегляду якого будь-хто може сказати: «Ця історія трохи і про мене». Люди хочуть дивитися веселі фільми про життя, яке близьке їм. Сподіваюся, китайцям сподобається наша стрічка.

Серед ваших творчих амбіцій — підкорення Каннського та Берлінського кінофестивалів. Яку ідею прагнете донести світові через свої фільми?

— Я вам скажу сміливо: я можу це зробити. Крім творчості, яку всі звикли бачити й чути, у мене є інша сторона, яку я ще ніколи нікому не показував. Постараюся це зробити, а головне — привезти в Україну результат. Упевнений: ідея, яку хочу донести, стосується кожного. Вона полягає в тому, що будь-яка людина має бути впевнена в собі. Адже в кожного є всі можливості і навіть надможливості. Потрібно тільки вміти їх включити.

У творчих пошуках вас підтримує мама та дружина. Віра близьких — наскільки це важливо?

— Так, підтримка близьких дуже важлива. Вони вселяють віру в себе. Але не тільки. Без здорової об’єктивної критики теж не обійтися. Проте це не стосується хейтерів, які пишуть негативні коментарі для самоствердження, а самі нічого не роблять. Деколи треба зупинитися, дати здорову оцінку своїм діям, послухати людей збоку, визнати помилки і зробити висновки. Як відомо, не помиляється той, хто нічого не робить!

Ви говорите: «Я люблю гарно жити. Гріх погано жити, гарно жити — не гріх». Які три складники гарного життя від Михайла Хоми?

— Постійно працювати над собою, над своєю творчістю і вдосконалюватися. Бути щирим і справжнім. Любити успіх, і тоді він обов’язково до вас прийде!

Ефір за ефіром ми спостерігаємо, як Дзідзьо опановує мистецтво танцю. Відтворювати запальні історії на паркеті йому допомагає відома хореографиня Яна Цибульська. Ми запитали у Яни, як вона оцінює танцювальний потенціал Михайла, чи є суперництво між їхньою парою та парою Діми Жука і Людмили Барбір і якому стилю вона мріє навчити зіркового партнера.

Дзідзьо — дуже старанний учень. Але через те, що часу на вивчення нового танцю зовсім небагато і присутнє природне хвилювання, ми намагаємося працювати в ігровій формі. Коли ніби граємося на паркеті, усе проходить добре. Проте як тільки я вмикаю строгу вчительку, нічого не виходить. Інколи вигадую смішні назви для рухів. Наприклад, коли танцювали джайв, я називала один рух «котик». Тоді Дзі дуже добре його відпрацював. Так розряджається атмосфера і все виходить доволі продуктивно.

Мій чоловік Діма Жук танцює в парі з Людмилою Барбір. Проте між нами зовсім немає суперництва. Навпаки, ми підтримуємо один одного, допомагаємо порадами. Ми одна родина, як може бути інакше? Діма часто приходить до мене з Дзідзьо на репетицію, а я — до нього з Людою, щоб наші партнери краще відпрацювали якійсь рух. Дуже хочу зустрітися з Дімою у фіналі.

Мрію станцювати крутий хіп­хоп, але Дзідзьо весь час протестує проти нього. А я, як володарка цього стилю, дуже хочу станцювати саме його і розірвати всіх. Мені не страшно спробувати себе як у смішному амплуа, так і в драматичному та дуже сексуальному образі. Хочеться бути різною, не обмежувати себе.