Аліна Паш: «Ми знаємо більше, ніж коли-небудь до цього часу»

Наталія Хіцька

10.01.2020 679 просмотров

Останнім часом на вітчизняному музичному ринку виникає багато нових імен. Ці виконавці з’являються ніби нізвідки та відразу ж стають на найближчу сходинку до верхівки музичного олімпу. Хто ця дівчина або звідки цей юнак — доволі часті запитання в таких випадках. Те ж саме питали і про героїню цього інтерв’ю, після того як вона на весь Хрещатик виконала гімн нашої держави в День Незалежності. Тож розбираймося разом, хто така Аліна Паш і як хіп­-хоп здатен змінювати життя.

Арт-довідка

Багатьом Аліна Паш запам’яталася як фіналістка шостого сезону телешоу «Х­-фактор». Але насправді підкорювати сцени всеукраїнських та міжнародних конкурсів почала ще в 13 років.

Свого часу працювала з гуртами «Гарячий шоколад», «С. К. А. Й.» та співачкою Іриною Білик.

Сольна кар’єра дівчини розпочалася з прем’єри синглу «Bitanga» у 2018 році. Композиція поєднувала елементи хіп­хопу, поп­музики та етномотивів.

Найбільше обговорень викликав виступ Аліни на День Незалежності в 2019 році: вона зачитала реп власного авторства між куплетами гімну України.

У стосунках із французьким музикантом Натаном Дейзі, що є вокалістом відомого паризького тріо Dop.

Провідник в інший світ

Аліно, ви — представник нової української музики. Наскільки складно доносити її дещо заангажованим наразі людям?

— Я людина, що народилася вже у незалежній країні, і це завжди надихає на те, що я роблю. А саме — віра в людей, що більше не бажають жити у коробці бажань, намальованих кимось іншим. Технологічний прогрес, звісно ж, вплинув на наші життя, і дивно було б це ігнорувати. Ми знаємо більше, ніж коли-небудь до цього часу. І це знання відкриває простори. Я хочу людям допомагати відкривати їх, відкривати себе, любити себе й життя більше, розуміти як у ньому бути й не сходити із розуму. Музика — найкращий провідник.

В одному з інтерв'ю ви сказали, що не варто чекати змін від когось, потрібно сподіватися лише на себе. Так ось, що б ви хотіли змінити в собі? І що можна назвати головною перешкодою українців на шляху до щасливого життя?

— Саме так. Початок усього — ти ж сам і сама. Я, наприклад, дуже хотіла б зуміти справлятися вправніше із біполярністю емоцій та лінню. Це робота над собою, спостерігання та аналіз, і часом не найприємніша штука — розуміти, що твій організм тебе ж дурить по своїм причинам. Але я йду на діалог із ним, інакше діла не буде. Щодо питання «шляху до щасливого життя» і українців: пора перестати себе порівнювати до тих чи інших, довірятися кожні п’ять років комусь, хто «змінить ваше життя і щастя впаде на голову», а зайнятися цим життям і щастям самому. Своїми думками, емоціями, тілом почати спілкуватися зі своїми дітьми (бо все починається з утроби) і після п’яти хвилин не здаватися. Полюбити справу, якою займаєшся, і так само не здаватися перед труднощами, що можуть бути на шляху. Почати нарешті усміхатися одне одному та перестати думати, що «моя хата скраю» і це нас не стосується.

Які настрої частіше переважають у вашому житті? У котрому з них найкраще виходить творити?

— Я — звичайна людина. Тому мені так само щасливо і гірко буває, як і всім довкола. Просто я вірю у внутрішнє добро, тримаю свій радар на ньому й рухаюся вперед, як би часом то не було складно. Часто плачу й голосно сміюся, як востаннє. Творю максимально у різних емоціях. Всі вони дають особливу палітру в мелодіях та словах.

Ви з тих, хто чекає появи натхнення, коли його немає, чи ж створює його самостійно?

— Створюю його сама. Тому що його часом не дочекаєшся. (Посміхається.) Беру і саджу себе до папірця із ручкою, вмикаю біт — і понеслися!

Чи є якісь місця, як то кажуть, сили, де ви наповнюєтеся?

— Закарпатська область, Тячівський район, селище Буштино. (Посміхається.) Там любов і дім.

Хіп­-хоп і Україна — які перспективи цього тандему?

— Реп, речитатив, хіп-хоп та всі його паростки — це можливість виразити свою думку часом дуже гостро і по-особливому чесно.  Цим я і користуюся. Рада, що люди починають більше слухати і розуміти, що воно таке. Але будьте готові, що деякі артисти мають досить таки радикальну стилістику подачі свого матеріалу. І це не завжди те, що ви відразу сприймете. Ну і, звісно, всі зараз кинулися працювати в напрямку хіп-хоп, тож варто вміти відрізняти, що добре, а що не дуже.

Щодо символу для молодих людей, яким ви б хотіли стати. Це велика відповідальність. Чому б хотіли навчити молодь, на що спрямувати або ж надихнути?

— Я би хотіла власним прикладом показати, що пробувати, помилятися, спотикатися, вірити, робити як не усі, бути сміливим, досягати успіху, мати власну позицію, змінити себе можна! І не важливо, звідки ти, із якої сім'ї, якої орієнтації чи маєш фізичні вади. Я вірю в себе таку, як є, приймаю, розвиваюся, не зупиняюся. І хочу, щоб про це пам'ятали і мої слухачі.

Як хіп-­хоп та реп відбиваються на вашій жіночності? До речі, чи обов'язкова це риса для жінки? Адже багато хто пропагує саме цю думку.

— У школі, на уроках праці, мені завжди було образливо та дивно, чому мене змушують робити олів’є та вишивати, коли мені було цікаво щось витісувати. І це в той час, коли мій однокласник умів вишивати краще, аніж всі дівчата разом узяті. Я, звісно, люблю себе жінкою, борюся за рівноправ'я, розказую людям, що таке сексизм та фемінізм, щоб вони не лякалися й не були неандертальцями. Я активна, люблю своє діло, наполеглива й часом забиваю сама гвіздки. Я за те, щоб жінку бачили такою, якою вона є насправді, — з усіма контрастами, не обтісували стереотипами та безглуздими сексистськими анекдотами та давали робити те, до чого у неї є хист. І та сама штука із хлопцями.

 

Книга заклять
та зілля проти зла

Які сучасні течії, стилі, тренди здаються вам абсурдними або непотрібними? Як ви взагалі ставитеся до популярного й обговорюваного?

— Питаєте про болюче. Ненавиджу слова «тренд», «фешн», «модно», «стильно», «хайп». Воно все наче пластикове, і там щось не так. Ці штуки дуже дозовано можна впускати у своє життя, адже взагалі від них відгородитися не вийде. Хіба що коли в село без телефону і в гори на обнулення. Але ігнорувати теж не варто, так як всю цю гру можна обіграти по-своєму.

На які сучасні світові проблеми ви б хотіли звернути увагу громадськості? Що турбує гостро саме вас?

— Хочеться, аби люди взагалі почали усвідомлювати більше й могли робити ці всі кроки разом! Тому що, бігаючи у себе на районі, заодно збираючи сміття, наступного дня я бачу його знову — і це бісить. Звісно, також бісить страх, що часом з'являється, коли викликаєш таксі й розумієш, що тебе везе радикально налаштований низькоінтелектуальний чоловік, що травить жарти про тупість дівчат і про те, як потрібно винищувати людей нетрадиційної орієнтації… Мене турбує відсутність любові, в кінці кінців, до себе і ближнього.

Ви працювали з досить попсовими проєктами та артистами. Як вам вдалося продовжити відчувати цей світ та взаємодіяти з ним по­своєму, а не за нав'язаними поп­сценою правилами?

— Попсові проєкти були виходом, щоб не йти в караоке співати. Я пройшла майже всі види пекла, окрім саме цього. Моя позиція та думки завжди були більш-менш одинакові: я хотіла вміти робити достойно своє. Я знала, що таке хороша музика, а що — ні. Тому й не поламалася. Мій смак виховувався гігабайтами музики, яку я ретельно обирала з особливими людьми. Батьки ніколи не заважали у виборі стилю, а, навпаки, давали слухати «Кино», Prodigy, Michael Jackson, Sade, Erykah Badu і Wu-Tang Clan.

Наскільки я знаю, ви вірите в астрологію та нумерологію. Як ви прийшли до цих наук і як вони допомагали вам у житті?

— Мій менеджер спочатку багацько жартував на цю тему, а вже потім зрозумів, що краще не треба. Всяким наукам є місце, особливо якщо ти цікавишся й розумієш, як воно працює. А по-друге, віра не буває зайвою, за нею йде енергія, хороша енергія. І я вірю у свої числа та ритуали.

До речі, про магію. Ви нещодавно відвідали будиночок героїв серіалу «Зачаровані», яким свого часу перехворіло покоління народжених у 90-­і. Ви теж були прихильницею фільму? Якими магічними силами ви б хотіли володіти?

— Мій улюблений серіал. Як і багатьох у той час, безперечно. Всі у школі бавилися в «Зачарованих», кожен обирав героя, і я незмінно була Фібі. У мене була своя реальна «Книга Темряви», у якій я записувала заклинання у віршованій формі, та варила зілля, аби знищувати зло. Правда, силу завжди хотілося позичити у Пайпер,  аби вміти зупиняти час і робити маленькі хуліганства. (Посміхається.)

 

Суперечливий менталітет та кошачі примирення

Наразі ви причаклували музиканта­француза. Це відносини на відстані? Розкажіть, чим залицяння та стосунки з іноземцем відрізняються від того, що роблять українські хлопці?

— Він не багатий, і це все не так легко та казково, як могло б здаватися з типових історій про українку й іноземця. Ми три роки вже шукаємо баланс між усім на цьому світі. Просто разом. Часом через різний менталітет у нас бувають суперечки, але в більшості мені подобається. Він вміє піклуватися та розділяє зі мною важливі моменти. А ще закоханий в Україну та нашу культуру.

А в чому ви ще схожі?

— Схожі ми темпераментами та фанатичною любов'ю до творчості й сиру.

Чи можна ваші відносини назвати стандартними? Або все ж у вас немає традиційних розподілів обов'язків та побуту? Хто все ж глава будинку, за ким останнє слово?

— Ох, навряд чи ми є стандартною парою. Але звичайні буденні речі та сварки, звісно ж, присутні. Я рада, що ми уміємо говорити, як би це часом не було складно пояснити англійською, адже рідна мова Джо — французька, а моя — українська. Голова сім'ї у нас наша кішка Пинтя. Вона мирить всі наші сімейні проблеми і війни.

Чи вірите ви в брехню для порятунку? Ви б таку пробачили? А самі користуєтеся такою схемою?

— Уже пробачала подібне й сама була в такій схемі. Але після такого досвіду скажу, що це складний та неприємний шлях. Краще відрізати хвоста відразу, а не частинами.

Що вам потрібно, аби по­-справжньому кайфувати від життя?

— Усміхатися собі у дзеркало — по-перше. Потім варто вміти доглядати та любити своє тіло, не забуваючи про духовний зв'язок тіла з почуттями та емоціями. По-друге — приймати себе з усіма чорними та білими складовими. А там вже все інше понесеться, якщо почнете.

Уявіть, що у вас залишився всього один день життя. Як би ви його провели?

— Я б зробила найгучнішу вечірку!