Акім Галімов: «Без розуміння історії нам буде важко рухатися далі»

Ганна ПАНАХНО

28.11.2019 32 просмотров

Говорити про історію цікаво непросто. Говорити про неї об’єктивно, без перекручувань та домислів, ще складніше. Проте коли твоя мета — відшукати правду, далеку від штампованих образів зі шкільного підручника, — усе виходить. Незабаром на 1+1 відбудеться прем’єра історичного детективу «Таємниці великих українців». Проєкт складається з восьми серій, кожна з яких присвячена дивовижним і маловідомим подіям із життя видатних постатей, що вплинули на становлення України та Європи. Автор ідеї та продюсер проєкту — Акім Галімов, відомий глядачам каналу за циклом патріотичних фільмів «Україна. Повернення своєї історії». Стрічка за стрічкою він розказуватиме про величне минуле нашої країни та розвінчуватиме історичні міфи за допомогою першоджерел та артефактів. Його історії про історію не лише захоплюють — вони відкривають очі і спонукають дізнатися ще більше. Ми запитали в Акіма, як команді проєкту вдалося перетворити архівні фоліанти на гостросюжетні фільми, чому телебачення й досі має мільйони прихильників, як боротися із сучасними фейками й чому нас може навчити документалістика про сиву давнину.

Арт-довідка

Акім Галімов — український журналіст, сценарист, продюсер.

Автор низки відомих документальних фільмів: «Примушені до війни», «Операція «Крим», «Жінка­банкомат», «Циганська кров», «Де починається Україна?», «Україна. Повернення своєї історії», «Скарби нації», «Таємниці великих українців».

Як журналіст неодноразово працював в екстремальних умовах.

Заради пошуку артефактів для проєктів відвідував Ватикан.

Мріє зняти документальну стрічку про кримських татар та їхню історію.

Одружений. Разом з Ольгою Чепіль виховує доньку Амалію та сина Адама.

Захоплення ТБ
та протидія пропаганді

Акіме, сьогодні ви — медійна особа та успішний продюсер. Коли та чому вирішили пов’язати життя з телебаченням?

— У дитинстві хотів стати і моряком, і співаком, і пожежним. Напевно, як усі хлопці. Але після закінчення школи потягнуло на журналістику. Мені подобалося розповідати історії, так і опинився на цьому шляху. Вступив на журфак, а після закінчення отримав першу роботу в новинній редакції.

Як формувалася ваша особистість? Хто чи що вплинуло на вас найбільше?

— Найбільше на мене впливали рідні. Модель родини зчитував із батьків. А старший брат завжди був прикладом серйозності, мужності, відповідальності. Усе, що стосується загостреного відчуття справедливості, — від нього.

Ви пройшли професійний шлях від репортера до продюсера документальних фільмів. Коли зрозуміли, що говорити про історію важливо?

— Мені здається, що багато журналістів, які працюють у новинах, згодом прагнуть створювати проєкти в ширших формах. Адже це можливість сказати більше і заявити про свій погляд на щось. У новинах є стандарт: відокремлення фактів від коментарів. У цій царині немає змоги висловити своє ставлення до тієї чи іншої події. Тому перехід від новин до документальних проєктів — цілком природний шлях журналіста.

Після Революції гідності та анексії Криму багато моїх знайомих на півострові стали розповідати про так зване відновлення історичної справедливості. Я зрозумів, що викривлення історичних фактів має абсолютно конкретний результат. Це пропаганда, якій потрібно протидіяти. Так з’явився проєкт «Україна. Повернення своєї історії».

Ви говорите про свою роботу із захопленням. У чому сильні і слабкі сторони сучасного ТБ? Як довго воно буде працювати у звичному глядачу форматі?

— Думаю, телебачення у звичному форматі буде працювати ще довго. Останні дослідження, що проводять у всьому світі, не фіксують кардинального зменшення кількості годин, протягом яких люди дивляться телевізор. Телебачення — величезна індустрія. Вона дозволяє створювати масштабні проєкти, які дарують глядачу емоції, дають змогу дізнаватися нове, розширювати горизонти. Як ще можна говорити про телебачення, як не з захопленням?

Найсильніша сторона ТБ — можливість спілкуватися з величезною кількістю людей. Але разом із цим є й велика небезпека. Користуючись цим охопленням, часом канали починають поширювати фейки. Треба думати, як перешкодити потраплянню недостовірної та неперевіреної інформації в ЗМІ, як протидіяти маніпуляціям.

 

Шахова дошка Мазепи та таємниці Роксолани

Розкажіть про проєкт «Таємниці великих українців». Як обирали героїв та героїнь?

— «Таємниці великих українців» — цикл документально-історичних фільмів про долі відомих постатей, для яких Україна була Батьківщиною. Ми обрали вісім героїв, які стали не просто якорями нашої історії, а відігравали важливі ролі в загальноєвропейському контексті. Вони жили та правили в ті часи, коли формувалися кордони держав і зароджувалися нації. У цій вісімці — Роксолана, дружина турецького султана, завдяки якій світ заговорив про Україну, державний діяч Симон Петлюра, релігійний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький, історик та політичний діяч Михайло Грушевський, правитель Галицько-Волинського князівства король Данило, гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, а також Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, що стала прародителькою багатьох європейських династій.

Історія якого персонажа імпонує вам найбільше?

— Люблю всіх персонажів, та особливо мене захоплює історія Івана Мазепи. Ця постать вражає масштабом свого світо­сприйняття. Він мислив геополітичними категоріями в епоху, коли не було ні Інтернету, ні інших розвинутих засобів комунікації. Іван Мазепа уявляв світ як шахову дошку, прораховував комбінації на багато подій уперед. Потрібно мати дуже непересічний розум, аби це робити. Сьогодні ми дізнаємося про багато речей, які він фінансував або в інший спосіб був до них дотичний. І вони пов’язані не тільки з його Батьківщиною. Мазепа мислив масштабом світу. І в масштабах цього світу дуже хотів розвинути саме Україну.

Як збирали матеріал? З якими складнощами зіштовхнулися?

— Кожна з постатей нашого проєкту жила сотні, а то й тисячу років тому. Сьогодні назбиралося багато загадкових історій, пов’язаних із ними. Але є головні таємниці, без розкриття яких цих героїв взагалі неможливо змалювати. Наприклад, досі невідомо, куди зникло тіло Богдана Хмельницького. Уже кілька століть панує легенда, що його немає в місці поховання. Або історія з Мазепою: скарби, які він вивіз із Батурина під час військової кампанії зі шведами, шукають упродовж 300 років. Загадкою залишається й постать Роксолани. У гаремі султана жили півтори сотні наложниць, серед яких були й принцеси — жінки з великим приданим і хорошою освітою. А він після першої ночі вирішує бути з Роксоланою, простою українською дівчиною. Чимало таємниць стосуються персоналій, які жили у XX столітті, серед них — Шептицький, Петлюра, Грушевський. Вони всі перебували під ковпаком радянських спецслужб, тому дуже багато інформації було засекречено.

Основна складність у роботі над цим проєктом — дуже скупа документальна база. Бракує речей, пов’язаних з історичними постатями: усе або знищили, або вивезли до інших країв. Тому наша робота була подібною до складання пазлу. Це справжнє детективне завдання: розшукати артефакт, зрозуміти, як він впливав на героя, і вибудувати одну лінію. У фільмі ми прагнули показати героїв і героїнь звичайними людьми, пояснити за допомогою віднайденої інформації мотивацію їхніх вчинків. Загалом залучили до проєкту приблизно 150 експертів, понад 90 з них узяли участь у зніманні.

Як проходила реконструкція історичних подій?

— Створюючи проєкт, ми намагалися передати атмосферу епохи, про яку йшлося. У кожному фільмі глядачі побачать реконструкції ключових подій із життя героїв. Наприклад, у серії про Симона Петлюру був відтворений момент його вбивства, в історії короля Данила — битва на Калці. Аби передати події максимально достовірно, режисери й художники провели кропітку роботу. Також ми використали чимало історичної хроніки з героями України різних епох, яка раніше не була доступна для показу широкому загалу. Зокрема відшукали унікальні кадри, на яких зафіксований Шептицький. Спеціально для нашого детективу їх розфарбували. Ці реконструкції та хроніки дадуть глядачам змогу перенестись у часі.

Який момент роботи над фільмом запам’ятався найбільше?

— Найбільше запам’ятався момент в історії з Михайлом Грушевським. Ми зробили запит до російської лікарні, у якій він помер. Отримали відповідь, що в них взагалі немає інформації про його перебування там. Я відчув, що деякі таємниці, особливо пов’язані із загадковими смертями наших героїв, тягнуться до сьогодні.

Чому цей історичний детектив варто подивитися всім?

— Проєкт відкриє багато таємниць про людей, без яких наша країна ніколи не відбулася б. Без розуміння історії, без розуміння того, що втратили та чим пожертвували герої різних епох, аби ми сьогодні жили, нам буде важко рухатися далі. Історії цих восьми постатей показують, що українці не просто так здобули незалежність 1991 року. А за можливості, які нині здаються цілком звичними, колись було заплачено дуже велику ціну. І, звісно ж, варто розуміти історію свого походження й дізнаватися захопливі факти з минулого нашої Батьківщини.

Звалища фейків та місця сили

Ви говорили, що хочете зняти фільм про кримських татар. Про що прагнете розповісти глядачу насамперед?

— Я кримський татарин, тому це тема, яка мені болить. У мене в Криму дуже багато рідних. Утиски, які відбуваються на півострові щодо до кримських татар, мають для мене велике значення. Я про це думаю, переживаю, бо це мій народ. Дуже хочу зняти фільм про нього, про те, як цю могутню націю перетворили на вигнанців у часи депортації і знищили її найкращих представників. Як у кожного актора є головна роль, так і я маю головну ідею, яку мрію втілити в життя. Проте щоб правильно донести її, треба дозріти внутрішньо. Вона живе в моїй голові й рано чи пізно трансформується в конкретний образ. Я обов’язково зроблю фільм про кримських татар, але згодом.

Ви розвінчали безліч історичних міфів. У вас є рецепт, як боротися з ньюз­фейками сьогодення?

— Уся наша команда розвінчала багато міфів, не я сам. Є один простий рецепт, який походить із мого журналістського минулого: перевіряти інформацію, шукати достовірні джерела. Часом у Мережі починають поширюватися відверто безглузді новини. Але варто подивитися на сайт, який поширює її, відразу розумієш: це просто звалище неправдивої інформації. До того як сформувати свою думку про щось, треба перевіряти першоджерело новини.

Ви неодноразово знімали в небезпечних місцях. Ризикувати чи не ризикувати — як розв’язуєте такі питання?

— Завжди треба зважувати свої рішення. Я проти необдуманого ризику. Зараз, коли маю двох маленьких дітей, не зробив би того, на що легко наважувався 10 років тому. Наприклад, 2008-го я поїхав висвітлювати події російсько-грузинської війни. Тоді ми з оператором знімали в дуже небезпечних місцях. Треба виходити з обставин, у яких перебуваєш. Створюючи фільм мрії, розуміючи, якщо не знімеш, просто ментально помреш, мабуть, варто ризикувати навіть життям. Але я точно не підтримую ризик заради ризику чи посту в соцмережах.

Як ставитеся до ситуацій, коли щось іде не так? Чи легко приймаєте виклики?

— Виклики приймаю дуже легко і вірю, що будь-які складнощі можна здолати. Коли щось іде не за планом, засмучуюсь, звичайно. Але я не той, хто може тиждень ходити в занепаді чи впадати в глибоку творчу кризу. Головне, щоб поруч були моя родина, дружина і двоє наших чарівних діток. Вони завжди підтримують мене і дають колосальний заряд позитиву. Це переважує всі проблеми. 

Ви називаєте Софійський собор місцем сили для українців. Які ще світові історичні пам’ятки мають таку саму сильну енергетику?

— Софія — дійсно сакральне місце, у якому відбувалося багато важливих для України подій. Я не дуже визнаю потойбічні сили, але вірю, що місце, у якому протягом кількох століть збиралася величезна кількість людей, які посилали в Космос промені світлих почуттів, набуває особливої енергетики. У Софії Київській відчуваю щось подібне. До речі, під час роботи над історичним детективом наша команда відкрила факт про те, що в Софії висвячували на князя Богдана Хмельницького. Якщо відкинути всі підручникові кліше й говорити простою мовою, велич цієї події в тому, що людину, яка не мала королівської крові, визнали повноцінним володарем цієї землі. А в ті часи правити могли тільки особи королівської крові, вона вважалася даром Божим. Хмельницького висвятили на князя, тому що він у XVII столітті здійснив неможливе — вселив у голови людей ідею самостійної України.

Якщо говорити про місця сили у світі, то для мене це Стамбул, особливо мечеть Айя-Софія, яка колись була церквою. Ця споруда сконцентрувала історії двох найпотужніших релігій світу. В Україні особливий генетичний зв’язок відчуваю з Бахчисараєм.

Працюючи над історичними проєктами, ви відшукали чимало артефактів минулого. Що б сьогодні помістили в капсулу часу?

— Я взяв би те, що мене найбільше вразило за роки історичних розслідувань, — тисячі справ, заведених на українців, які хотіли бути вільними. З холодними описами чекістів про обшуки, допити і розстріли. Це справи вчителів української мови, священників, істориків, кримських татар та багатьох інших, хто прагнув збудувати велику й сильну Україну. Ці матеріали я відправив би у майбутнє, щоб люди пам’ятали, якою кров’ю обійшлася наша свобода.