Logo art-mozaika
Группа в контакте Группа facebook

Интервью 

Юлия Бориско: работа над счастьем

Юлия Бориско: работа над счастьем

2 июля 2012 г.


Когда передо мной встал вопрос, кто будет героем рубрики «Персонаж» в этом номере, долго думать не пришлось. Кто же еще может украсить обложку любимого еженедельника, который буквально вчера отпраздновал 15-летие, как не журналист! Ведущая новостей ТСН на канале «1+1» Юлия Бориско — одна из тех ярких личностей украинского телевидения, которая олицетворяет этую нелегкую, но такую нужную и очень интересную профессию!

Когда я позвонила Юлии с предложением пообщаться, она ответила, что в ближайшие дни занята, у нее съемки. И тут же добавила, что постарается найти время. И нашла - в тот же вечер! Юлия Бориско родом из Львова, потому ее ответы мы решили оставить, как говорится, «мовою оригіналу».

Здесь и сейчас!

Юлия, почему вас привлекла именно журналистика? Порой кажется, что это такое неблагодарное дело! Особенно когда тебя «футболять», что бывает довольно часто!

- У 15 років ще не думаєш, що тебе можуть футболити. У журналістику потягнуло в десятому класі. Я добре писала твори, вчительки плакали від зворушення. Легко знаходила спільну мову з людьми різного віку і могла розговорити кожного. Це на фоні повної відсутності таланту й потягу до точних наук. Визначившись з вибором професії, почала писати статті у місцеві газети, посилати на всілякі конкурси для юних дарувань. Призові місця дали мені можливість вступити на факультет журналістики Львівського національного університету імені І.Франка без іспитів - лише за співбесідою. Зубрилкою я не була, пари відвідувала несумлінно - досі дивуюся, як мені видали червоний диплом. Збирати, обробляти і подавати інформацію - це все, що я вмію. Навіть у найгірші часи, в умовах жорсткої цензури з боку влади, я не розчаровувалася в професії і не шкодувала, що обрала такий шлях.

3386Тепер когда вы сами стали известны, не отказываете в общении?

- Наприкінці 90-х ще студенткою для однієї львівської газети я брала інтерв'ю у зірок. Треба було писати листи, зв'язуватися з прес-секретарями, чекати, іноді безрезультатно. І от мене це дістало, і я собі пообіцяла: якщо досягну чогось у житті, «балуваною Галею» не буду. Я навіть не перепитую, з якого видання дзвонять, - просто виконую свою обіцянку і все.

Скучаете по родному Львову?

- У мене немає часу скучати. Сім'я, робота, собака, купа друзів і непрочитаних книжок. Я навчилася жити за принципом «тут і зараз», ні за чим не ностальгую і ні про що не мрію - просто насолоджуюся кожним моментом життя. А у Львів ми часто їздимо на вихідні. Там у мене бабуся, тато і брат. У чоловіка - батьки. У дітей - царство ігор, подарунків і вседозволеності.

«Если есть в кармане пачка сигарет…»

Почему вы все-таки решились уехать в столицу?

- Потягнулась за своєю другою половинкою. Роман - мій однокурсник і вже 10 років як чоловік - поїхав у столицю ще на початку п'ятого курсу, а мене перетягнув навесні на курси телевізійників. За два місяці я там здобула більше професійних навиків, ніж за всі п'ять років в універі. Потім знайшла роботу, поміняла її на кращу, почала літати по світу у відрядження. Думала, наберуся досвіду і повернуся у Львів, виводити тамтешні ЗМІ на вищий рівень. Але втягнуло. Та й у Львові з'явилися свої зірки.

Легко ли вы нашли работу в Киеве? Как попали на «1+1»?

- Без випробувань, депресії і двох пачок цигарок на день не минулося. Взагалі це був єдиний період в житті, коли я курила - і відразу як хімзавод. Після курсів телевізійників я так увірувала в свою геніальність, що відразу мітила на відомий телеканал. Думала, мене там приймуть як рідну і рівну. Два тижні там покрутилась в усіх під ногами, поки редактор не відвів мене у сторону і не сказав: «Дєвочка, у нас тут таких стажорок як грязі. Моя тобі порада: вали на якийсь маленький канал, там в тебе буде більше шансів». Я так і зробила - влаштувалася журналістом у структуру, яка робила економічні новини для чотирьох київських каналів. Уже за рік мене запросили на роботу в ТСН, і це для нікому не відомої «стажорки» було карколомним злетом у кар'єрі.

А помните свой первый сюжет?

- Ой, це було ще задовго до Києва. На першому курсі ми з оператором Львівської державної телекомпанії знімали 10-хвилинні програми про училища. Мені дістались перукарі і кондитери. Я брала інтерв'ю, писала тексти, начитувала їх з якимось смішним театральним завзяттям. Перший сюжет на «Плюсах» теж не забути ніколи. Я ж хотіла, щоб моє обличчя побачила вся країна, придумала собі стенд-ап (це коли в сюжеті показують журналіста в кадрі), а оператор попався матьорий, цинічний, зі старожилів ТСН. Він дивився на мене таким іронічним поглядом, що, кажись, було дублів 15, поки мені вдалося нарешті приборкати свій страх.

Вы ушли с «Плюсов», поработали на других телеканалах, но потом все же вернулись. Почему?

- Коли я 2001-го прийшла на «Плюси» журналістом, подумала, це той канал, звідки хочу виходити на пенсію, любов на все життя. Але коли свобода слова перетворилась на пшик, я опинилася на грані нервового зриву. Брехати далі або звільнятися - іншого варіанту я для себе не бачила, і перед Помаранчевою революцією пішла в нікуди. А повернулася, коли змінилися власники і менеджери, чесно, на загальних підставах, пройшовши конкурс. ТСН - це поки що єдине місце, де мені комфортно. Там зібрані найкращі з найкращих, і це допомагає тримати рівень.

Храброе сердце

У вас такой большой опыт работы на ТВ. Не возникает желания создать собственный телепроект?

- Мене радує те, що робить наша команда, - нічний випуск ТСН. Він динамічний, безкровний і цілком підпадає під категорію «поцілунку у чоло на сон грядущий». Бачу своє завдання у тому, щоб нести людям позитив і допомагати їм в спокої і з усмішкою закінчити добу. А забігати наперед не хочу. Новий проект з'явиться, тільки коли я розчаруюся в нинішньому.

Как вы боретесь со страхом перед камерой, если он у вас возникает?

- Я перемогла більшість своїх страхів і фобій. Зараз, наприклад, навіть громи і блискавки не стримують мене від прогулянки з собакою. У мене немає страху перед старінням і смертю, я не боюся виглядати смішною чи некомпетентною. Я багато над собою працювала, щоб цього досягти. Страх перед ефірами тримався перших три роки з восьми. Мене просто паралізувало від думки, що по інший бік екрану мільйони глядачів. А коли це стає щоденною практикою, приходить загартування. Людський організм звикає до всього, що його не вбиває. Регулярні електророзряди - і можна звикнути навіть до електричного стільця, вже не кажучи про студійний.

383541876Любите экспериментировать в эфире?

- Коли працювала в парі з Віталієм Гайдукевичем, любила. Напарника завжди можна підколоти, з ним можна обіграти якусь новину. А коли я сама, допустимі лише креативні прощання.

На экране вы очень живая, искренняя. Такое позитивное отношение к миру вам досталось от родителей?

- З ним я прийшла у цей світ. Щастя - це не ідеальний збіг обставин, а щоденна праця над собою. Я читаю багато езотеричної літератури, навчилася кожну людину сприймати як вчителя. Якщо хтось обманув, зрадив, образив, значить, низький йому уклін за те, що вчить терпіти, не судити, пробачати. Почали з'являтися друзі, для яких духовний розвиток теж пріоритет. І вже кілька років кожен мій день складається з любові і радості. Я не дозволяю обставинам мною керувати.

Жизнь за кадром

Как бы вы охарактеризовали работу телеведущего? Кто они, люди из телевизора?

- Люди з телевізора різні. Найуспішніші - це ті, у кого загострені амбіції поєднані з харизмою і працелюбністю. Ледарі серед зірок не приживаються. Робота ведучого новин - це постійне перебування у потоці інформації, вихоплювання найцікавіших деталей, написання текстів під себе. Є зірки, які не заморочуються з текстами, і плекають лише свою зовнішність. Я поважаю їхню впевненість і вміння себе подати, але сама б з результатами чужої праці в ефірі, мабуть, виглядала би як андроїд. Не було б ні живості, ні «искренности», як ви кажете.

Наверняка у вас уже целый багаж историй из жизни телевидения! Поделитесь с нашими читателями?

- Найвеселіша історія (але це вже зараз вона весела, а тоді було не до сміху) зі мною трапилася, коли я тільки сіла в кадр як ведуча «Сніданку з «1+1». Студія у нас на другому поверсі, а ньюз-рум - на шостому, ліфти загальні для всього великого телецентру і всіх компаній, які там дислоковані. Після першого випуску новин піднімаюсь ліфтом на своє робоче місце, заговорююсь з редактором, аж раптом помічаю, що до ефіру залишилося п'ять хвилин. Це тик-впритик, щоб спуститися у студію, віддихатися і гарно стартонути. Вискакую на площадку між ліфтами, викликаю - і жоден не зупиняється! До мене доходить, що це дев'ята година і люди почали масово прибувати на роботу. Словом, на всіх парах пробігшись сходами і коридорами, я в останній момент вскочила в студію і провела випуск, хекаючи, як кінь після скачок.

«Я не смотрю телевизор!» - сегодня эту фразу приходится слышать от многих людей. А вы смотрите ТВ?

- Я теж не дивлюсятелевізор. Шкода часу. Інформацію черпаю з Інтернету. Єдиний виняток: по долгу служби вже на роботі разом зі своїми дорогими редакторками дивлюся попередній випуск ТСН, щоб знати, яке відео варте повторення у нічному. Якось мої львівські сусіди намагалися в мене як в людини з телевізора розпитати про шоу «Холостяк». Я запитала, що це. Вони дивилися на мене в «недоумении» - видно, не повірили, що хтось може це не дивитися.

23-278x 300«Моя религия - любовь» 

Я знаю, что вы увлекались будизмом. Зачем буддизм человеку, который живет в обществе, где испокон веков исповедуют православие?

- Від буддизму я багато взяла, але буддисткою не стала в силу тієї православної традиції, про яку ви кажете. Буддизм мене вразив доброзичливістю до людей. Це чи не єдина релігія, заради якої не вбивали, не палили єретиків, не влаштовували криваві походи. Буддизм настільки толерантний, що допускає безліч духовних шкіл: мовляв, якщо людина сягнула просвітлення в досі невідомий спосіб, давайте порадуємося за неї. Це особливо вражає на тлі вічних бійок за храми в Україні, процвітання релігійного фанатизму. Так що я міксую всі отримані знання, моя релігія - любов. Навчитися кожну зустріч починати й закінчувати з любов'ю, у кожній людині бачити передусім її божественну природу, радуватися кожному дню - це і є зміст життя. А про буддизм є гарний анекдот: «Дорогие мама и папа, пишет вам ваш сын Дядя Федор из Шаолиня. Я обрел просветление, отказался от оценочных суждений, и поэтому дела у меня никак».

Ведущий должен всегда хорошо выглядеть. В чем вы себе отказываете, чтобы поддерживать форму?

- Як кажуть мої редакторки про найдієвішу дієту з усіх дієт: «Жрать надо на полведра меньше!» Намагаємося всі разом. Найважче, приїхавши після ефіру додому, ігнорувати холодильник. До нього так тягне! Якось вночі я собі навіть спагеті варила. За кілька місяців нічних трапез навколо талії почав з'являтися «спасательный круг», а коли колеги почали один за одним питати, чи я не вагітна, з нічним режимом харчування довелося прощатися. Колись я читала інтерв'ю з Демі Мур, яка, відповідаючи на схоже питання, сказала: «Голлівуд - це купа казково багатих людей, які живуть напівголодними». Вважаю, що півпорції краще, ніж півтора. Після 30 років, щоб тримати форму, треба силою духу перемогти пристрасть до їжі. Їсти багато - це звичка, а не потреба, а переїдання блокує духовний розвиток. Я вже багато років вегетаріанка. Але це легко, до м'яса я з дитинства спокійна. Найважче відмовляти собі у солодкому.

Сорвала джекпот, или Царская семья

На работе вы ведущая, а дома ведомая?

- По-різному буває. Вдома я щаслива у шлюбі мама двох дітей і одного «собачого» сина. Голова сім'ї, звичайно ж, чоловік. Він у нас великий видумщик і «енерджайзер», ніколи не сумує і не впадає у відчай. А як готує! Особливо запечену рибу. Я вже давно зрозуміла, що зірвала джекпот.

Image _326У вас подрастают чудесные дети! Смотрят вас по телевизору?

- Коли я в ефірі, вони вже сплять. І взагалі тема «мама-зірка» у нас не культивується. Ми звичайна дружна сім'я. Вихідні проводимо разом, і за кордон без них вже не тягне. Хочеться їх радувати - і це для мене найкращий відпочинок.

А чем они увлечены?

- Соломія закінчила другий клас, вона гарно малює і ходить на плавання. Дуже артистична дівчинка. Усі вірші зі шкільної програми заучує на пам'ять, а потім декламує по черзі всім родичам. Але каже, що коли виросте, буде палеонтологом, поїде в Південну Америку викопувати рештки динозаврів. Марко ще в дитсадку. Улюблена розвага - конструктор. У нас вже цілий мішок, дрібні деталі валяються по всій хаті і колють п'ятки. У садку Марка називають «царь, просто царь». На індивідуальних заняттях, коли не хочеться вчитися, він запросто може сказати виховательці: «Іди, я тебе відпускаю».

Как вы любите отдыхать с семьей?

- Пікніки, кінотеатри, обіди в ресторанах, роліки і вєліки. Насправді, як діти закерують, так і буде.

Пожелания читателям «Арт-Мозаики».

- Читачам «Арт-Мозаїки» бажаю наступного ранку прокинутися щасливими і пронести цю радість через все життя!

 

 


 
 

Сергей Стрельников: «У нас совсем другой Чапаев…»

4 марта на канале ICTV стартует премьера сериала «Страсти по Чапаю», повествующем о командире легендарной дивизии. Роль Василия Ивановича досталась украинскому актеру Сергею Стрельникову.

Песни Леонтьева могут запретить из-за Путина

В России поползли слухи, что одну из самых известных песен — о дельтаплане — могут запретить.

Эштон Катчер: гуляй, пока молодой!

Эштон Катчер без актерского образования сумел добиться голливудской славы и миллионных гонораров. В 2000-м по версии журнала People он вошел в число 50 самых красивых людей планеты. Кроме того, четыре года подряд получал премию Teen Choice Awards: дети и подростки Америки особенно любят этого талантливого молодого актера. Ну а побил все рекорды по числу газетных заголовков со своим именем, когда закрутил роман с актрисой Деми Мур, отвоевав ее у мужа Брюса Уиллиса.

Злате Огневич пророчат третье место на "Евровидении-2013"

Такой прогноз уже сделали ведущие букмекерские конторы.

Работать, работать и еще раз работать! Именно с таким девизом идут по жизни многие современные девушки. И что удивительно, с каждым годом таких трудяг становится все больше и больше. Ученые умы бьют тревогу: мол, негоже бабе быть наравне с мужиком. Детей воспитывать, уют в доме создавать, мужа холить и лелеять — вот прерогатива женщины. При этом второстепенные задачи никто не отменял: на помаду, платье, туфли, детские кружки не забывай зарабатывать. Есть, конечно, мужчины в наших селеньях, которые готовы взять на себя ответственность за семью, но их днем с огнем не сыщешь. Остальные вроде как и не против такой ситуации.

Мозаика

 
Арт-мозаика

© 2011-2018 "АртМозаика". Все права защищены.

Копирование, публикация, распространение материалов сайта разрешается с письменного разрешения редакции.